Знаєте, чим мені подобається Сан-Франциско? Ну, крім того, що це частина сонячної Каліфорнії. Пройшли роки, а місто залишилося містом хіпі, скоріше, столицею хіпі, як його й називав журналіст зі “Страху та ненависті в Лас-Вегасі” – Хантер Томпсон.
Залишилося й той самий перетин вулиць Haights – Ashbury, залишилися трамваї, повільно пропливають по рейках з якоїсь задумою в круглих очах-фарах. Все ті ж, що стали легендою на колесах фольксвагени транспортери та потерті, але що зберегли милий безглуздий шарм фольксвагени жуки.
Міський годинник встали ще в кінці 60 хх, утянув із собою більшу частину мешканців цього місця.
Виписуючи дугу навколо чергового телеграфного стовпа, обклеєного старими, здертими афішами, я зустрічаю босоногого хлопця в чорних рейбанах, брудно-бежевому капелюсі зі старою, як весь склад Бітлз разом узятий, с гітарою на плечах.
Брудними, липкими пальцями він жадібно скручує жирний косяк з каліфорнійської Ганджа, кращої на узбережжі. Ще вчора трава ніжилася під жарким тихоокеанським сонцем, сьогодні вона в кожному другому джоінті, в інших мексиканська дурь, вирощена майже рабами за 3 долари на годину на багатогектарних плантаціях по той бік кордону.
Через дорогу, під вивіскою Vintage Clothing & Second Hand Store, гальмує червоний 71 Корвет, іскрить натертим до непристойності хромом. З Корвета вивалюється почесний представник старої школи, струшуючи немитим волоссям й згнітивши шкіряними браслетами, по п’ять на кожному зап’ясті.
Він добіса схожий на Боба Ділана, хоча це не може бути він.
Поки я пялюсь на цю, як ніби вирвану з минулого картину, 8 осіб з 10, що проходять повз витягають посмішку та якось щиро, на противагу американському лицемірству видають щось типу “How u doing, buddy? That’s a nice day, nice day, hah! “.
Під тиском панує атмосфери я віддаю 7 баксів за губну гармошку, яка, за словами змученого часом продавця, була придбана ним ще в кінці 70 хх у Хендрікса. Бреше, звичайно, але як самовіддано. Проте інструмент швидше за все більше ніколи не буде витягнутий з футляра.
Ще одна особливість, про яку я не можу промовчати – стара частина Сан-Франциско і раніше всіяна розмальованими в Пацифики магазинами, а ілюстрації на стінах будинків являють собою частину великої веселки.
Слово love зустрічається частіше будь-якого іншого, але майже завжди в контексті культової фрази “make love not war”, “Кохайтеся, а не робіть війну».
Цей антивоєнний гасло – єдина зброя хіпі, колись спрямоване проти Американо-В’етнамской війни.
У 1967 році близько 100 000 хіпі з усього світу зібралися на вищезгаданому перетині вулиць. Ця подія згодом отримала назву «Літо любові».
Відщепенці, що кинули виклик суспільству, ці волохаті, майже завжди напівголі хлопці, які відмовилися від м’яса та будь-якого прояву грубості, звели пасивність і бездіяльність в ранг життєвих пріоритетів.
Їх епоха – це епоха вільного кохання, наркотиків, книг Карлоса Кастанеди, Тімоті Лірі й навіть Чарльза Менсона, що поповнює секту під назвою “сім’я”.
Досі спадкоємці хіпі культури зберігають атмосферу вічного свята, любові та ненасильства. Все, що можна висловити однією фразою “make love not war”.
“Make love not war”, – так само називається цей проєкт. Тут ви визнаєтесь в коханні, читаєте визнання інших людей й радієте, а ми радіємо разом з вами. І кеп як би натякає, що всі щасливі. І будь то понеділок, вівторок або будь-який інший день, тут обов’язково з’явиться кілька хороших, на нашу думку, зізнань.
